В цей день свій 48 рік життя відзначає Півненко Богдана Іванівна – українська скрипалька, продюсерка, викладачка.
Донька видатного художника Івана Марчука. Солістка Національного ансамблю солістів «Київська камерата». Учасниця дуету із піаністкою Іриною Стародуб. Як продюсер та виконавиця брала участь у створенні 12-дискової «Антології сучасної української музики». З 2000 року є викладачем у Національній музичній академії ім. Чайковського. У 2014 році організувала проєкт підтримки музично обдарованих дітей «Ми діти твої, Україно!».
27 січня в Україні і світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Цей День проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Співавторами виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни. Україна приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році, хоч і була однією з шести країн-ініціаторів прийняття документа ООН.
Дата 27 січня обрана не випадково. В цей день 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік Освенціма.
В цей день 1839 року народився Чубинський Павло Платонович – автор вірша, який став державним гімном – «Ще не вмерла Україна».
Як поет Чубинський займає досить скромне місце в українській літературі. Єдина збірка його віршів «Сопілка Павлуся» вийшла у 1871 році. Основна ж заслуга Чубинського – це створення вірша «Ще не вмерла Україна», який був написаний у вересні 1862 року. Він став яскравим виявом національних почуттів, патріотизму, прагнень до кращого життя.
За народницьку пропаганду на Київщині царський уряд заслав поета на сім років до Архангельської губернії. Після повернення із заслання Чубинський знову опиняється у центрі громадського та наукового життя. У 1869-1870 роках він очолив організовану Географічним товариством експедицію. У 1874 році Чубинського царським урядом було звинувачено в «українському сепаратизмі» і вислано з України. На цей раз до Петербурга, де він працював службовцем у Міністерстві шляхів. У 1879 році важкохворий Павло Платонович повернувся в Україну. За п’ять років помер у Києві на 45 році життя.
27 січня 1926 року народився Єгоров Юрій Миколайович – український художник, класик одеської школи живопису.
Батьки були балетними танцівниками. У 1941 року разом з трупою Одеського оперного театру сім’я Єгорових була евакуйована до Ташкенту, а потім переїхала до Красноярська. Там він познайомився з київськими художниками Степаном Кириченком і Зінаїдою Волковіцькою. Вони стали його першими вчителями. Повернувшись 1946 року до Одеси, Єгоров був прийнятий одразу на IV курс живописного відділення художнього училища. Там навчався у майстерні професора Теофіла Фраєрмана.
У 1948 року він вступив до Ленінградського державного інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна. Згодом перейшов на факультет монументального живопису Вищого художньо-промислового училища ім. В. Мухіної. У 1955 році переїхав до Одеси, де до 1957 року викладав в Одеському художньому училищі ім. Грекова. Був ректором Одеської Академії мистецтв (1995–1997).
