7 липня виповнилось 15 років від дня смерті видатного українського поета, паліндроміста, майстра візуальних віршів, перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка.
Микола Мірошниченко (1947-2009) — видатний син Луганщини, поет, який через звинувачення у націоналізмі вимушений був піти у перекладацьку справу — свої поезії йому не дозволяли друкувати. Він перекладав з оригіналу з азербайджанської, кримськотатарської, турецької та інших літератур. Двотомна «Антологія азербайджанської поезії» (2006) по сьогоднішній день залишається найповнішими зібранням високохудожніх перекладів азербайджанської поезії. За цю роботу Мірошниченку була вручена Премія імені Максима Рильського (2007).
Микола Мірошниченко є автором трьох поетичних збірок: «Рік-осокір» (1984), «Око» (1989), збірки перекладів та статей «Брама Сходу», «Узір зрізу» (2000).
Антології кримськотатарської поезії (які є спільною роботою Мірошниченка і Юнуса Кандимова) по сьогоднішній день є найповнішими зібраннями перекладів кримськотатарської літератури. Він почав працювати над антологіями турецької та узбецької літератур, але через тяжку хворобу передчасно пішов з життя.
«Мені видається, що Микола Мірошниченко своєю поезією зробив неоціненний подарунок українському письменству, бо наблизив його знову до часів Івана Величковського. Коли поезія була загнана в такі рамці, що не можливо було відчути свіжий подув вітру у вакуумі. І лише справжнім талантам, віртуозам вдавалося продертися через частокіл форми зі справжнім глибинним почуттям краси й любови до життя», – письменник Костянтин Коверзнєв про Мірошниченка.
