В цей день 1941 року народилась Ірина Володимирівна Жиленко – українська поетеса та дитяча письменниця.
Ірина Жиленко народилася 28 квітня в Києві в родині службовців. Після загибелі батьків під час Другої світової війни її виховували дідусь і бабуся у Звенигородці на Черкащині. Після війни вона повернулася до Києва з новою родиною. Українське виховання, закладене в селі, сформувало її як непримиренну противницю зросійщення столиці. В школі найбільше захоплювалася літературою. Писати вірші почала ще в дитячому віці, а перша публікація з’явилася ще під час навчання в школі. З раннього віку Ірина Жиленко прагнула працювати з дітьми. Влаштувалася нянею, згодом стала вихователькою в дитячому садку.
За порадою старших вступила на вечірнє відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, який закінчила у 1964 році. Працювала в редакціях газет і журналів. Дебютна збірка «Соло на сольфі» викликала жваву дискусію в пресі. Була дружиною відомого письменника Володимира Дрозда. У 1981 році під тиском обставин вступила до Комуністичної партії.
З 1997 року в журналі «Сучасність» Ірина Жиленко публікувала спогади та листи під назвою Homo Feriens. Згодом у 2011 році вони вийшли окремим виданням у видавництві «Смолоскип». Її твори перекладено багатьма мовами. Ірина Жиленко – авторка численних творів для дітей, серед яких повісті «Двічі по два дорівнює кульбабці», «Новорічна історія про двері, яких нема…». А також авторка творів «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома» та інших.
Її поезія вирізняється темами дому, саду, родини, природи, доброти й мудрості. Критики відзначають ліризм, тонкий смак, роздуми про плинність життя, інтимну щирість. Зокрема, наявність певного естетства, гедонізму й навіть компромісності.
В цей день 1941 року народився Василь Іванович Лопата – український художник і прозаїк. Член Національної спілки художників України.
Василь Лопата народився 28 квітня в селянській родині. Його батько, Іван Миколайович Лопата, був талановитим самородком. Не маючи спеціальної освіти, він ставив спектаклі, грав у них, співав і створював декорації. Загинув на фронті під Сталінградом у 1942 році. Мати, Ганна Антонівна, самотужки виховувала двох синів, працюючи в колгоспі. Її суворість поєднувалася з глибоким внутрішнім зв’язком із сином.
Інтерес до мистецтва у Василя Лопати з’явився з дитинства. Хоч перші малюнки не викликали схвалення матері, з часом вона перестала йому заважати. Після відмінного навчання в Новобасанській школі у 1955 році, всупереч власному бажанню, вступив до Майнівського зоотехнічного технікуму. Закінчив його з відзнакою у 1959 році. Одночасно готувався до вступу до художнього училища, який успішно здійснив у Києві.
З 1970 року почалася активна творча діяльність Василя Лопати: виставки, ілюстрування книжок. У 1971 році у «Веселці» він створив 16 ксилографій до роману «Побратими», за що отримав дипломи республіканського й всесоюзного конкурсів. Того ж року Василь Лопата став членом Спілки художників України. Згодом створив серії «Українські народні думи», ілюстрації до творів Івана Франка та інших письменників.
