24 червня 1934 року всі владні структури переїхали з Харкова до Києва, що офіційно позначило перенесення столиці України. У цей день у Києві оголосили вихідний, організували урочистості та провели військовий парад.
Після встановлення радянської влади Харків тривалий час виконував функції столиці.
Офіційно цей статус закріпили лише в Конституції УСРР 1929 року. Наприкінці 1920-х років у владних колах і пресі почали обговорювати перенесення столиці до Києва.
18 січня 1934 року другий секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев оголосив на пленумі, що ЦК ВКП(б) і особисто Сталін підтримують ідею зробити Київ столицею.
Незабаром це рішення затвердили ХІІ з’їзд КП(б)У та Президія ВУЦВК. В січні 1935 року ХІІІ Всеукраїнський з’їзд рад закріпив статус Києва в Конституції. Радянська влада пояснювала перенесення економічними причинами. Також близькістю до сільськогосподарських районів Правобережжя, приховуючи наслідки штучного голоду, який сильно вдарив по Слобожанщині.
Історики вказують на ще одну причину: у 1920-х роках більшовики проводили політику українізації, залучаючи українців до влади та сприяючи розвитку української культури. Проте до 1930-х років у Харкові сформувалася проукраїнська еліта. Москва зіграла на випередження згорнувши українізацію, перенесла столицю до Києва. Харківських діячів чекали сталінські репресії.
Переїзд відбувся поспішно: спочатку планувався на осінь, але його перенесли на літо. У Харкові урядовців проводжали урочисто, а в Києві зустрічали з парадом і пленумом.
