24 листопада 1996 року народився Подибайло Данило Андрійович – український поет і музикант, солдат Збройних сил України.
У підлітковому віці опанував гру на гітарі і з авторськими піснями виступав на патріотичних мітингах у Маріуполі та різноманітних фестивалях. На фестивалі Червона рута 2015, який відбувся у Маріуполі, здобув III премію в категорії «Акустична музика» з відзнакою «за розкриття патріотичної тематики». Був співорганізатором фестивалю «З країни в Україну».
Присвятив пісню «Чорні крила» загиблому бійцеві Самооборони Маріуполя Андрію Назаренку. На пісню «Синьо-жовта балаклава» його надихнуло відео з Євромайдану, де один із учасників протесту носив таку балаклаву. Ця пісня використана у документальному фільмі «Самооборона Маріуполя».
Данило Подибайло був одним із найкращих майстрів освітлення сцени та звукорежисерів у Маріуполі.
В цей день 1898 року народився Кричевський Микола Васильович – український художник-постімпресіоніст та живописець.
Автор майже 7 тис. високохудожніх творів, серед них акварелі з краєвидами Парижа, Венеції, Марселя, Лозанни, Відня та ін. А також портрети батька, В. Щербаківського, великого князя київського Володимира Святославича та ін. Деякі з них виставлялися в Києві: 20 квітня 1995 і 1998 років (спільна виставка на честь 100-річчя від дня його народження і 125-річчя від дня народження батька).
Картини Кричевського є в музеях Франції, Канади і США, а також у Києві, Каневі і Полтаві (вітчизняним музеям їх подарувала К. В. Кричевська-Росандич із Українського музею в Нью-Йорку). Унікальна колекція творів Миколи Кричевського зберігається в Музеї української діаспори у Києві.
23 листопада 1858 року народилась Башкирцева Марія Костянтинівна – художниця і письменниця.
Почала писати щоденник приблизно з 13 років французькою. Його описують як «разюче сучасний психологічний автопортрет молодого обдарованого розуму в процесі розвитку». Щоденник також містить майже новелістичний опис європейської буржуазії кінця ХІХ століття. Наскрізною темою в щоденнику є глибоке бажання досягти слави, що підсилюється все більшим побоюванням того, що перебіжні хвороби Башкирцевої можуть виявитися туберкульозом. Наприкінці життя, згадуючи свою сімейну історію, вона пише: «Якщо я не помру молодою, я сподіваюся жити як велика художниця. Але якщо я помру молодою, я маю намір мати свій щоденник, який не може бути нецікавим, опублікованим».
Щоденник, вперше опублікований у 1887, був другим виданим у Франції щоденником жінки. Публікація миттєво здобула успіх, не в останню чергу через те, що її космополітичний конфесійний стиль був помітним відходом від споглядальних, містичних щоденників письменниці Ежені де Герен.
На сторінках твору розкрито глибину розмови з собою людини, яка бажає не втратити жодної хвилини життя. Оповідь відверта та щира, не відкидаючи бажання бути опублікованою.
