13 листопада 1889 року народився Остап Вишня – український письменник, новеліст, класик сатиричної прози XX століття.
Автор збірок «Діли небесні», «Вишневі усмішки», «Кому веселе, а кому й сумне». Започаткував новий художній жанр – нарис-усмішку. В середині двадцятих років минулого століття в Україні не було популярнішого письменника за Остапа Вишню. За кількістю видань він посідав перше місце серед своїх колег по письменницькому цеху і був найзаможніший. Його друг, письменник Майк Йогансен (пізніше репресований і розстріляний) писав: «Всі українці поділяються надвоє, але не рівно: 99 відсотків складають ті, хто тільки побачивши «вишневу усмішку» і ще навіть не обізнавшись з її змістом, вже хапається за живіт, тоді падає долі й качається по землі в нападі гомеричного реготу, аж через силу благаючи: «Ох, дайте ж мені скоріше прочитати, щоб я бодай знав, з чого сміюся!» А про один відсоток годі й мовити – це заздрісники…».
Втім, саме завдяки заздрісникам всенародний улюбленець, «Гоголь Жовтневої революції», як його називали сучасники, заробив 10 років сибірських таборів і став однією з перших жертв сталінського терору. Тричі він стояв на межі між життям і смертю, але залишився живим.
Уперше це трапилося у лютому 1934-го, через два місяці після арешту. Гумориста засудили до вищої міри, однак згодом розстріл замінили десятьма роками виправно-трудових робіт. Удруге Вишня ледь не наклав життям у Печорському таборі восени 1938-го. У супроводі конвою його доправляли на баржу де знаходилися такі ж самі смертники, але дорогою він захворів на крупозне запалення легенів і його, стовідсоткового «доходягу», залишили на якійсь гулагівській цегельні. Так він вижив.
Після повернення Вишня напише ще багато гострих, позначених фірмовим «вишневським» гумором творів. Документ про реабілітацію письменник отримав наприкінці жовтня 1955 року, рівно за одинадцять місяців до своєї смерті.
В цей день своє 62-річчя відзначає Скрипник Олександр Васильович – український письменник, публіцист, дослідник історії української розвідки. Заслужений журналіст України.
Народився в смт Братське на Миколаївщині. Здобув дві вищі освіти — на факультеті журналістики Київського держуніверситету ім. Шевченка і факультеті романо-германської філології Запорізького держуніверситету.
Служив в органах державної безпеки України, був керівником прес-центру УСБУ в Запорізькій області, заступником начальника пресцентру СБУ, очолював прес-центр СБУ, пресслужбу Служби зовнішньої розвідки України.
Автор гостросюжетних пригодницьких «шпигунських» романів, а також науково-популярних та документальних книжок з історії української розвідки. Автор книжок «За золотом Нестора Махна», «Український слід у розвідці», «Керівники української зовнішньої розвідки» (у співавторстві, 2010), «Розвідники, народжені в Україні», «Служба зовнішньої розвідки України: історія і сьогодення» та ін.
