В цей день своє 80-річчя відзначає Василь Іванович Голобородько – український письменник.
Народився Василь Голобородько 7 квітня 1945 року в селі Адріанопіль, що на Луганщині. У 1963 році закінчив середню школу-інтернат. Наступного року вступив на українське відділення філологічного факультету Київського університету. У 1965 році став студентом Донецького педагогічного інституту. На початку 1967 року Василя Голобородька відрахували за наказом ректора. Причина – дії, які визнали несумісними зі званням радянського студента. Зокрема, він поширював серед студентів Донецького університету працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». Про це 30 січня 1967 року секретар Донецького обкому КПУ повідомив у ЦК КПУ.
Проживав Василь Голобородько у Адріанополі, а близько 2004 року перебрався до Луганська, де мав квартиру. Через бойові дії на Сході України в 2014 році став вимушеним переселенцем. Від середини липня тимчасово проживає в Будинку творчості в місті Ірпінь, Київської області.
Перші вірші Василь Голобородько почав друкувати у 1963 році. Тоді кілька його добірок з’явилися в республіканській пресі. Перша поетична збірка «Летюче віконце» готувалася до друку в київському видавництві. Проте набраний текст знищили, оскільки автор відмовився співпрацювати з КДБ СРСР. З 1969 року до 1986 року твори Василя Голобородька в Україні не публікувалися.
У 1970 році в американському місті Балтимор, у видавництві «Смолоскип», побачила світ збірка «Летюче віконце». У радянських умовах це було винятковим явищем і сприймалося як ворожий акт щодо радянського устрою.
Василь Голобородько є автором поетичних збірок «Зелен день», «Ікар на металевих крилах», «Калина об Різдві», «Летюче віконце» та ін. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Зокрема, премій Василя Симоненка, Миколи Трублаїні. Вірші поета перекладені на півтора десятка європейських мов.
В цей день 1871 року народився Борис Олександрович Лазаревський – український письменник.
У 1897 році Борис Лазаревський закінчив юридичний факультет Київського університету. Працював у військово-морському суді Севастополя. Згодом — у Владивостоці.
Почав друкуватися ще у 1894 році в газеті «Киевлянин». Із 1920 року перебував в еміграції, де співпрацював із російськими емігрантськими виданнями. Його перша збірка оповідань – «Забуті люди». Вийшла в Одесі у 1899 році. У 1900-х роках Борис Лазаревський друкувався в «Журналі для всіх», «Ниві» та інших.
