В цей день 1889 року народився Микола Йосипович Євшан – український літературний критик та перекладач.
Народився Микола Євшан 19 травня в містечку Войнилів Калуського повіту, що на Галичині. Його батько, Осип, був малоземельним селянином і мав трьох дітей. Микола, змалку кволий і схильний лише до читання, за наполяганням учителів та священника був відданий до гімназії у Станиславові.
Після завершення гімназійного навчання він студіював германістику й україністику у Львівському університеті. Там професор Михайло Грушевський звернув увагу на обдарованого студента та сприяв його працевлаштуванню. Так Микола Євшан став працювати в бібліотеці Наукового Товариства імені Шевченка, згодом був адміністратором Академічного Дому (гуртожитку для українських студентів. Зокрема, урядником «Видавничої Спілки», секретарем НТШ і певний час — особистим секретарем Михайла Грушевського.
Продовжити освіту йому довелося вже у Віденському університеті. У 1910 році, через участь у боротьбі студентів за український університет, він втратив можливість навчатися далі у Львові. Саме тоді почалася активна літературно-критична діяльність Миколи Євшана. Його статті з’являлися в журналах «Бджола», «Будучність», «Літературно-науковий вісник», і особливо багато — в «Українській хаті». Там він став одним із провідних авторів.
Микола Євшан не був класичним представником академічної науки чи літературознавства: у нього бракувало системності, часто панував імпресіоністичний стиль. Його метод — це не розкладання тексту, а цілісне сприйняття, передача вражень. Синтез, що іноді межував з публіцистикою. Головним гаслом як критика було: «Вибити вікно в Європу для української літератури». Його прагнення — поєднати українське письменство з європейськими тенденціями. Дати поетам ширший світогляд, глибшу філософію, вищу естетичну культуру, підняти їхню творчість над побутовим рівнем і принести українському народові справжні культурні цінності.
Як громадянин у молоді роки, Микола Євшан, безперечно, був під впливом свого вчителя й доброчинця Михайла Грушевського. Це частково зближувало його із галицькими радикалами. Проте на постать Михайла Драгоманова він дивився критично і як особистість був не з тих, кого легко загнати у вузькі партійні рамки. Як критика, його також важко класифікувати у межах «естетизму» чи «модернізму», як це часто робиться в нашій традиції. Його сприймали як борця «за вищу індивідуалістичну культуру», за «мистецтво заради мистецтва», що нібито спричинилося до його відсторонення від життя. Але всією своєю творчістю, життям і навіть смертю Микола Євшан довів: відірваним від суспільного буття він ніколи не був.
До останніх днів він щиро любив селян і був демократом у політичному світогляді, хоча поєднував демократизм із тугою за культурним аристократизмом. Саме тому особливо високо цінував творчість Ольги Кобилянської — однієї з тих, хто, люблячи народ, не ідеалізував його. Вона прагнула, щоб він долав у собі темряву, дикість і вульгарність, а не ставився до нього як до «святощів» у дусі народницького культу.
Помер Микола Євшан 23 листопада 1919 року від епідемічного висипного тифу. Був похований на горі за казармами у Вінниці.
