В цей день 1819 року народився Пантелеймон Олександрович Куліш – український письменник, літературний критик та філософ.
Народився Пантелеймон Куліш у містечку Вороніж. Тоді воно розташовувалося в Глухівському повіті Чернігівської губернії (нині — Шосткинський район Сумської області). Свої перші свідомі роки життя і навчання описав у повістях «История Ульяны Терентьевны», «Феклуша» та «Яков Яковлевич».
Пантелеймона Куліша сучасники називали «Гарячий Куліш» за його суперечливість і пристрасність. Іван Франко влучно зауважив: «В Куліша друга половина думки б’є першій у пику». Спочатку він оспівував романтику козацького життя та створив перший український історичний роман «Чорна рада», у якому звеличував героїзм козаків. Однак уже з 1860-х роках Пантелеймон Куліш змінив погляди та почав трактувати історію козаччини як період насильства, сваволі та анархії. Його промосковські ілюзії похитнулися після Емського акта 1876 року. Також цензурної заборони його праці «Хуторская философия…» та її вилучення з продажу.
Пантелеймон Куліш негативно ставився до міської цивілізації («це все неукраїнське»). Відомими є його різкі випади проти тодішньої Західної Європи: «В них в Європі людина, перш за все, – міщанин. Історія минулого їх життя дуже цікава, сучасність нікчемна до відвороту. Місто там – ціле лігво, в якім багатий безпечний від братських претензій бідних на його маєток».
Разом з Іваном Пулюєм письменник вперше переклав Біблію українською мовою і був родоначальником української перекладацької справи. Як поет Пантелеймон Куліш свідомо орієнтувався на художні зразки європейської класики. Його можна вважати предтечею українських «неокласиків», Миколи Хвильового. Варто також зауважити, що в поезії він широко запровадив замість коломийкових ритмів. До прикладу, такі розміри, як 5 і 6 стопний ямб, анапест, дактиль. Використовував розмаїті види строф, більшість з яких увів в українську поезію уперше: двовірш, александрійський вірш, терцину, октаву та ін.
В цей день 1907 року було відкрито Львівську національну галерею мистецтв імені Бориса Возницького – один з найбільших художніх музеїв України.
Львівська галерея мистецтв налічує понад 62 тисячі експонатів. Рішення про її створення міський магістрат ухвалив у 1897 році. Перші твори, які поповнили колекцію у 1902 році, належали художникам Вільгельму Леопольському («Смерть поета Ацерна», «Скупий»). Зокрема, Яну Стиці, Феліксу Вигживальському, Яну Матейку та Едварду Окуню. На початку 1907 року на кошти магістрату була придбана цінна колекція західноєвропейського мистецтва. Належала вона українському цукровому магнату Івану Яковичу із села Ситківці. Містила близько двох тисяч експонатів, зокрема понад 400 картин.
14 лютого 1907 року ця колекція була перевезена до Львова і ця дата вважається початком музею. У Ситківцях тривалий час працювали відомі художники, яких запрошувала родина Потоцьких. Вони створювали численні копії відомих шедеврів мистецтва.
