В цей день 1892 року народився Михайль Семенко – український поет доби Розстріляного відродження. Основоположник і теоретик українського футуризму.
Оновив українську лірику, впровадивши урбаністичну тематику та сміливі експерименти з формою вірша. Створив нові образи і слова, які відображали індустріалізовану епоху. Став жертвою сталінського терору.
Перша збірка «Prelude» позначена впливами поетів «Української хати». Наступними збірками — «Дерзання» і «Кверофутуризм».
1918 рік: Михайль Семенко видав у Києві дві поетичні збірки — «П’єро задається» та «Дев’ять поем». 1919 року він заснував футуристичну групу та однойменне видавництво «Флямінґо». У цьому ж видавництві опублікував збірки «П’єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних». Того ж року Семенко презентував поему «Ліліт», яка стала важливим доповненням до його творчої спадщини. 1919 року проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми». Також був редактором журналу «Мистецтво».
Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 року, Михайль Семенко провів у Києві творчий вечір. Оскільки він постійно мешкав у Харкові й часто бував у Києві, було підготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили в тому, що він бере участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало. А також у плануванні замаху на секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора, який мав нібито відбутися під час демонстрації 1 травня 1937 року.
В цей день ми відзначаємо 140 років від дня народження Гната Хоткевича – українського письменника, актора, режисера і композитора.
Організатор першого українського робітничого театру в Харкові (1906) та Гуцульського селянського театру. Виступав з концертами як бандурист. У 1927 році організував капелу бандуристів у Полтаві, з 1934 вів клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті. У 1938 був заарештований і розстріляний органами НКВС.
Твори Гната Хоткевича забороняли цензурні відомства трьох імперій: Російської, Австро-Угорської і Радянської. Хоткевич з його безкомпромісністю і гострим відчуттям національного не вписувався в жодну схему. Чого варті лише думка, що «…страчуючи національність, чоловік тратить Бога в собі, тратить якийсь вищого типу регулятор, котрий досі направляв його діяльність. І від нього можна ждати усякої гидоти». Його самобутня особистість ніяк не вміщувалося на прокрустовому ложі «будівника комунізму». А країна тим часом жила своїм повсякденним життям.
