В цей день своє 74-річчя відзначає В’ячеслав Григорович Медвідь – український письменник та Заслужений діяч мистецтв України.
У 1981 році В’ячеслав Медвідь обіймав посаду редактора редакції «Романів і повістей» у видавництві «Дніпро». Протягом тривалого часу працював старшим науковим співробітником Українського центру культурних досліджень при Міністерстві культури і туризму України. Зокрема, обіймав посаду секретаря ради Національної спілки письменників України.
З 1988 року займається творчою діяльністю як професійний письменник. Літературна кар’єра В’ячеслава Медвідя розпочалася ще у шкільні роки. Перші поезії, нариси та етюди з’явилися в районній газеті «Зоря комунізму» у 1967–1968 роках. Серед його творчого доробку – збірка оповідань «Розмова», книжка прози «Заманка», а також романи «Таємне сватання», «Збирачі каміння», «Кров на соломі». Прозові збірки «Льох», «Лови», щоденники, есеї та інші твори.
У більшості своїх творів, від експресіоністичних новел до масштабних романів, В’ячеслав Медвідь глибоко занурюється в поліський регіон. Він часто звужує географію подій до одного села. Його окремі твори були перекладені іспанською, казахською, литовською та чеською мовами. У 1982 році він став членом Спілки письменників України. За роман «Кров по соломі» у 2003 році був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка, а також премії імені Євгена Бачинського. Нині живе та працює в Києві.
В цей день 1806 року народився Левко Іванович Боровиковський – український поет та етнограф.
Левко Боровиковський народився в селі Мелюшки Хорольського повіту (нині Хорольський район) у родині козака. Основам читання та письма навчився вдома. У 1819–1822 роках навчався в Хорольському повітовому училищі, а в 1822–1826 роках – у Полтавській гімназії. Там він зацікавився літературою.
Свої перші твори Боровиковський писав російською мовою, але згодом перейшов на українську, досягнувши значно більшого успіху. Найвизначнішу роль у його літературній кар’єрі відіграла балада «Маруся». Цією баладою Левко Боровиковський зробив сміливу новаторську спробу ввести у молоду українську літературу зразки світової романтичної поезії, надавши їм національного колориту.
У тридцять п’ять років поет одружився, після чого в його літературній діяльності настав творчий спад. Незабаром він обійняв посаду інспектора Полтавської гімназії, але згодом його спіткала тяжка психічна хвороба.
Близько п’ятдесятирічного віку Левко Боровиковський вийшов у відставку та мешкав то в рідних Мелюшках, то в Хоролі, повністю припинивши літературну діяльність. З його листів видно, що життя було вкрай важким.
