В цей день 19 січня 1936 року народився Сергієнко Роллан Петрович – український кінорежисер. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
Народився на Чернігівщини у родині вчителів. Закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії. З 1963 р. працював на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка.
За совєтів фільми митця мали непросту долю. Фільм «Білі хмари» за романом Олександра Сизоненка був авторською спробою заговорити в шістдесяті роки про «соціалізм із людським обличчям». Але через правдиве художнє відтворення того, що відбувалося насправді у роки колективізації і під час Голодомору, фільм було заборонено.
«Освідчення в коханні» – повнометражне документальне кіно чесно розповідає про трагічну долю жінок України за півстоліття радянської влади. У ньому слово дають жертвам сталінських репресій, людям з інвалідністю Другої світової війни. А також колгоспницям та робітницям. У фіналі фільму жінки із Донеччини власноруч переносять і монтують рейки для будівництва залізничної колії.
Така правдивість обурила чиновників радянського кінематографу. Україна поставала іншою, ніж у пропагандистських агітках. Авторів фільму звинуватили в «нігілізмі» і в тому, що вони «викривили» радянську дійсність. Після численних переробок фільм все одно поклали на полицю.
Драматично склалася доля ще одного фільму «Відкрий себе». Після чотирьох нищівних переробок його «поклали на полицю». Ця кінострічка була присвячена 250-літтю з дня народження Григорія Сковороди. Через майже два десятиліття за цей фільм режисера було удостоєно званням лауреата Шевченківської премії. Світовий резонанс здобула серія фільмів Сергієнка про Чорнобильську катастрофу.
В цей день 19 січня 1881 року народилась Павленко Параска Миколаївна – найстаріша відома майстриня петриківського розпису. Одна з найвідоміших майстринь цього напрямку на початку XX століття.
Параска Миколаївна згадувала, що її мати малювала квіти прямо на комині й стінах, і коли хату білили, то квіти не забілювали. Так вони зберігалися на стінах по 2-3 роки. Її саму мати привчила малювати років з шести. Деякі фарби купували, інші виготовляли самі. Наприклад, коли не було зеленої купованої фарби, то її робили з молодого зеленого жита. Розтирали його качалкою, сік відціджували, розмішували з жовтком – і фарба була готова.
У роботах Параски Павленко, як і в творах інших найстаріших майстрів Петриківки, зберігається ще багато спільного з давніми настінними розписами. Врівноважені тональні плями, злагоджена кольорова гама. А також легкий, віртуозний малюнок притаманні роботам Параски Павленко. Павленко накладала мазки не щільно, між ними завжди проглядалось біле тло. Це вносить у розписи художниці мереживну прозорість і легкість. Найчастіше використовувала майстриня п’ять чистих анілінових фарб: червону, малинову, синю, зелену, жовту.
Параска Павленко прожила 98 років, створила тисячі робіт і виховала десятки учнів. Її доньки – Віра Павленко та Ганна Павленко-Черниченко стали відомими художницями. Розвивали традиції петриківського розпису, працюючи на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі.
