В цей день 1975 року народився Святослав Іванович Вакарчук — український музикант та композитор.
Святослав Вакарчук народився 14 травня в Мукачеві в родині фізика Івана Вакарчука.
У 1994 році заснував гурт «Океан Ельзи». Паралельно з активною музичною діяльністю, що включала випуск альбомів, не полишав і науки. Закінчив аспірантуру Львівського університету зі спеціальності «Теоретична фізика», а у 2009 році захистив дисертацію на тему «Суперсиметрія електрона в магнітному полі». Також здобув другу вищу освіту за спеціальністю «Міжнародні економічні відносини». За понад два десятиліття існування «Океану Ельзи» Святослав Вакарчук створив багато відомих пісень і разом із гуртом випустив близько десяти альбомів. Серед них «Там, де нас нема», «Модель», «Суперсиметрія», «Gloria», «Міра», «Dolce Vita», «Земля», «Без меж».
Брав активну участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. У 2007–2008 роках був народним депутатом України. У 2003–2007 роках — Посол української культури. У 2009 році Святослав Вакарчук заснував благодійний фонд «Люди Майбутнього». Відзначений званням Заслуженого артиста України та став почесним громадянином Львова.
В цей день 1871 року народився Василь Семенович Стефаник — український письменник.
Василь Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русів Снятинського району Івано-Франківської області в родині заможного селянина Семена Стефаника. Дитинство майбутнього письменника минуло в атмосфері давніх звичаїв і традицій Покуття. Василь Стефаник занурився у світ народних пісень, казок, легенд і переказів. Пізнавав сільський побут.
У 1883 році, навчаючись у першому класі Коломийської гімназії, Василь Стефаник познайомився з Анною Павлик, активною діячкою жіночого руху в Галичині. Саме від неї він вперше почув про українську літературу та боротьбу народу за свої права. У цей час він починає писати літературні твори, з яких лише один вірш був надрукований без підпису. У співпраці з Лесем Мартовичем написав оповідання «Нечитальник» та «Лумера».
Закінчивши гімназію у 1892 році, Василь Стефаник вступив на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові. Проте, за його словами, з медициною «вийшло діло без пуття», і він поринув у літературне та громадське життя.
Після публікації першої статті, Василь Стефаник у 1893-1899 роках надрукував у «Народі», «Хліборобі», «Громадському голосі» та «Літературно-науковому віснику» низку статей. Перша збірка новел — «Синя книжечка» — принесла йому загальне визнання. Новели «Катруся» і «Новина» стали одними з найсильніших творів письменника. Згодом — «Кленові листки», «Мати», «Діточа пригода» — поглибили тему трагедії селянства. В окремих творах («Сини», «Марія») відчувається масштабність емоцій, близька до музики Людвіга Бетховена.
У 1900 році з’явилася друга збірка — «Камінний хрест». У 1901 році вийшла третя збірка — «Дорога», яка стала новим етапом у розвитку його ідейно-художніх принципів. Цю лінію він розвинув у ліричному зізнанні «Confiteor», пізніше надрукованому як «Моє слово». У збірці переважають безсюжетні, ліричні новели: «Давнина», «Вістуни», «Май», «Сон», «Озимина», «Злодій», «Палій» та інші новели.
Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936 рок. Похований у рідному селі Русів.
