В цей день 8 січня 1888 року народився Юра Гнат Петрович – український актор та режисер.
Сценічну діяльність почав у 1904 році. Грав у Руському народному театрі у Львові, київському «Молодому театрі». Був одним із засновників і протягом сорока років керівником академічного українського драматичного театру ім. І. Франка. Понад 200 здійснених вистав, близько 100 різноманітних сценічних образів, викладацька діяльність – такий далеко не повний підсумок мистецького життя Гната Юри. Колеги та учні актора згадують, що «лагідний, м’який за вдачею, він завжди був вщерть наповнений життєрадісним духом. Щедро розсипав жарти, дотепи, іронічні слівця. Однак за гумористичними виразами, зовнішнім простодушним, «прозорим» лукавством режисера дуже часто приховувалось безпощадне лезо сарказму».
8 січня 1935 року народився Симоненко Василь Андрійович – український поет і журналістю. Діяч українського руху опору, шістдесятник.
Василь Симоненко з’явився на світ у селі Біївці Лубенського району Полтавщини. Дитиною пережив лихоліття Другої світової, повоєнний голод і холод. Вчився на факультеті журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. Під час навчання працював секретарем в університетській багатотиражці. Був учасником літстудії. Тоді ж почав писати вірші. Після закінчення вишу – співробітник газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета». За свою небайдужість та активну громадянську позицію всюди зазнавав цькувань з боку владних партійних структур.
У 1962 році Василь Симоненко разом з друзями віднайшов місця масових поховань жертв сталінських розстрілів на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях. А також у Биківні, за що був жорстоко побитий кагебістами. Відтоді він заслаб, а невдовзі й помер – у 28 років. І хоча доля відміряла Симоненку вкрай мало, він вважається одним із найяскравіших шістдесятників. Адже його поезії – згустки високого гуманізму.
В цей день 1935 року народився Янчук Борис Васильович – український письменник, прозаїк, перекладач.
Народився у селі Прушинка на Вінниччини у родині сільського вчителя. Отримав медичну освіту і майже все життя поєднував лікарську і викладацьку роботу в медичній галузі з письменництвом. Належав до когорти шістдесятників.
У літературному доробку Бориса Янчука романи «Незакінчена опера», «Лебеді з далекого берега», «Клятва Гіппократа». А також «Таємниця Галена», «День чорного янгола», «Пароль «Вервольф» та збірки оповідань. Тема медицини була провідною, але не єдиною у творчості Янчука. Він переслідувався органами КДБ за роман «Незакінчена опера». В ній виклав правдиву версію вбивства видатного українського композитора Миколи Леонтовича співробітником ВЧК.
На початку 1980-х років Янчук перебрався до Одеси. У 1989 –1991 роках був активним учасником боротьби за незалежність України, керівником одеського Товариства української мови і культури «Південна громада».
У 1993-2000 роках через матеріальну скруту, викликану занепадом видавничої справи в Україні, змушений був повернутися до медичної практики. Працював головним лікарем Калантаївської сільської лікарні на Одещині.
