Саме таку назву – “Тролейбус номер 15. Подорож у близьке минуле” – має книга Наталки Діденко, яку ми обрали для прочитання та обговорення у нашому читклубі, що діє при бібліотеці на Пріорці.
Це – збірка автобіографічних есеїв, де авторка вміло переплела власні спогади та роздуми з відчуттями киян, чия молодість теж пройшла у найкращому та найріднішому місті світу – Києві. І саме Київ став, можливо, головним героєм цих спогадів, щемких, теплих і навіть трохи іронічно-легких.
“У школу я їздила київським тролейбусом номер 15. Десять років” – так починається ця подорож у близьке минуле, яку читачі можуть здійснити, мандруючи сторінками замальовок-спогадів. Вдалий принцип побудови книги, де кожен підрозділ “робить зупинку” маршрутом тролейбусу, робить сюжет цікавим, пізнавальним і водночас трохи непередбачуваним, адже авторка не обмежується лише цим маршрутом. Головний маршрут – її життя, молоді роки, шкільні та студентські часи, коли все здається неймовірно щасливим та романтичним. Інший ритм, інші реалії, але такі приємні спогади попри усі непрості часи, про які йдеться мова в тексті. До речі, мова книги – окреме задоволення, тепла, проста і вишукана водночас. Мимоволі з’являлася посмішка під час читання, бо спогади перенесли і нас у цю ностальгічну “подорож у близьке минуле”.
Книга спогадів Наталки Діденко дає можливість зануритися в атмосферу Києва минулих десятиліть, згадати, а , можливо, і відкрити для себе особливі сторінки Києва та киян. Цікавою та зрозумілою книга буде в першу чергу для киян, чия молодість також припала на ті часи, поціновувачів історичних есе, мемуарів та спогадів.
