28 грудня світ відзначає день народження кінематографа.
28 грудня 1895 року в Парижі, у підвалі «Гранд кафе» на бульварі Капуцинок, відбулася історична подія. Брати Люм’єр провели перший публічний платний сеанс «сінематографа».
Піонери світового кіновиробництва та кінорежисури брати Луї та Огюст Люм’єри представили глядачам декілька своїх короткометражних фільмів. Згодом вони офіційно були визнані родоначальниками кіно.
Перші фільми були зняті з натури: «Вихід робочих із заводу Люм’єр», «Зруйнування стіни» та ін. А комічна сценка «Политий поливальник» – перша постановочна комедія. Час проекції фільмів становив всього 45-50 секунд. Відсутність фабули, звуку, кольору, нестійкість стрибаючого зображення – все це не завадило глядачам отримати справжнє потрясіння. На перший в історії кіносеанс, показаний публіці за гроші, було продано 35 квитків по одному франку.
Прикметно, що всього за рік, 2 грудня 1896 року, у приміщенні Харківського оперного театру відбулася важлива подія. Український художник-фотограф Альфред Федецький провів перший в Україні публічний кіносеанс. Під час сеансу демонструвалася перша українська стрічка «Урочисте перенесення чудотворної Озерянської ікони з Курязького монастиря в Харків» (у Покровський монастир). Показом французьких фільмів розпочався перший кіносеанс у Львові 13 вересня 1896 року у Пасажі Гаусмана (нині проїзд Крива Липа). До світу кіноілюзій Київ долучився 14 грудня 1896 року. Цього дня у театрі Соловцова (зараз Театр Лесі Українки) відбувся перегляд люм’єрівських стрічок, які мали надзвичайний успіх.
У новітній час, незважаючи на всі перешкоди, наше кіно продовжує не просто жити, а й набирати обертів світового масштабу. Варто згадати хоча б фільми Сергія Лозниці, Мирослава Слабошпицького, Марини Вроди. А також Олеся Саніна, Михайла Іллєнка, Ахтема Сеітаблаєва.
В цей день 28 грудня 1968 року народився Андрусяк Іван Михайлович – поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик.
Родом з Івано-Франківщини. Увійшов у літературу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання «Нова дегенерація». Критика вважає його одним із чільних поетів покоління «дев’ятдесятників». Виробив власну впізнавану поетичну манеру, базовану на метафоризмі.
Проза Івана Андрусяка характеризується як «густа» символічна метафорика з активним використанням діалектів. У 2000-х роках активно виступав як літературний критик, аналізуючи здебільше поезію й обстоюючи моральні принципи в літературі та розмежування «високого письменства» й «попси».
2007 року повість «Стефа і її Чакалка» входить у дитячу літературу, яка, нарівні з поезією, за кілька років стає провідною у творчості письменника. Лауреат першої премії конкурсу видавництва «Смолоскип», літературних премій «Благовіст» ім. Бориса Нечерди. Зокрема й першої премії конкурсу творів для дітей «Золотий Лелека», міжнародної премії «Corona Carpatica», Корнійчуковської премії в номінації «Поезія для дітей».
