Сьогодні українці відзначають свято Івана Купала. Його святкують у ніч з 6 на 7 липня, але так було не завжди. До введення григоріанського календаря цей день відповідав літньому сонцевороту — 24 червня.
Походження свята є язичницьким, проте коли святковий день зсунувся майже на два тижні, він збігся з християнським Різдвом Іоанна Хрестителя й отримав новий зміст. Також змінилася його назва — з “Купала” воно стало відоме як “Івана Купала”.
Купала святкували з різними відмінностями на території всієї України. Святкування сонцестояння чи літнього свята кохання існують у багатьох народів: Midsommar (середина літа) – у шведів, Saint Jeans (Святого Жана) – у французів, Flakagajt (День полум’я) – в албанців, Sobotka – у поляків, Kresu den (Вогняний день) – у словенців, Яновден – у болгар, Івана Купала – у східних слов’ян.
Саме святкування відбувалося на берегах річок — там ставили прикрашене купальське дерево, навколо якого водили танки й співали пісні, топили у воді або спалювали опудало Купайла чи Марени. Марена у слов’ян — зимове божество, що морить землю холодом, а людину — хворобами та голодом. У деяких регіонах її також вважали старшою русалкою.
Необхідна складова свята Купала — велике вогнище, через яке стрибають поодинці або парами. Окрім розваг і спортивної сторони (кожен намагався перестрибнути через вогнище як найвище та як можливо далі), це було також магічним ритуалом, символізуючи очищення. Також вважалося, що якщо закохані зможуть перестрибнути вогнище, не роз’єднавши рук, їхня любов триватиме все життя.